Не люблю запізнюватися, але так вже вийшло сьогодні. Прибігаю на лекцію, аж виявляється, що її відмінили, бо приїхав Леонід Парфьонов (автор програми "Намедни") і просто зараз дає прес-конференцію в актовій залі. Видавців попереджають в останню чергу, зазвичай готуються (а отже, в курсі) до всіх пресух журналісти. Коротше, заходимо ми до зали, де Парфьонов відповідає вже на чиєсь запитання... На сцені ряд столів і ряд стільців, на них падає світло, але Парфьонов сидить за куцим, ледь не похідним, столом перед цим усім нагромадженням, йому нема як рівно поставити ноги. Обличчя Парфьонова в тіні, три фотокора бігають з одного краю зали на інший і безперервно фотографують гостя. Ми сідаємо на останні ряди і намагаємося почути запитання. Замість того, щоб організувати два мікрофони для журналістів, щоб питання ставили по черзі, щоб їх було чути, все пустили на призволяще. Це була чудова імпровізація: Парфьонов на табуретці і ліс невпевнених рук. Ті, кому надавали слово, ще вагалися кілька секунд, перш ніж перейти до постановки питання. Парфьонов нервувався через це, а ще трохи дратувався через зміст запитань. Уривки:
- Как Вы относитесь к тому, что в 2004 году Вас уволили с НТВ?
- А как я должен к этому относиться? Ну уволили, и что? <...>

- Как вы относитесь к году Вашего рождения в контексте Вашей книги?
- Как отношусь? Я 60-го года рождения. Я его вообще не включил в книгу, поскольку шестидесятые начинаются с 61-го, а 60-ый - это еще пятидесятые. <...>

- Не считаете ли Вы, что Ваша книга может исполнять функцию учебника?
- А с чего вы взяли, что учебник это что-то очень полезное? К этому не стоит стремиться. Вы вот помните, командующих русской армией в войне 1812 года? Нет? Вот видите, учебник вам не помог. <...>

- А Вы что, не понимаете по-украински?
- А вы говорите по-болгарски? (Далее монолог на болгарском).

- Как вы относитесь к тому, что Ваш бывший коллега, Савик Шустер, работает теперь на украинском телевиденье?
- А я должен и к этому как-то относиться? Это его личная инициатива. <...>

- Вы хотите работать в Украине?
- Меня с Украиной ничего не связывает, я не смогу работать на Украине (видите, я даже не могу сказать "в Украине"), потому что я не живу здесь, не знаю языка, не разбираюсь в ситуации. Это не мое. Моя родина - Россия. И я уже там работаю. Никто меня сюда не приглашал. <...>

Такою була переважна більшість запитань. Відповіді були стриманими, але розчарування Парфьонову приховати не вдалося. Особливо коли він попросив увімкнути "эту байду" - косо налаштований проектор і запустити відео з диску. Відеофайл сіпали хвилин зо 20 у Віндовз Медіа Плеєрі, але ми бачили тільки чорний екран, потім відкрили Медіа Плеєр Класік. Ми побачили відео, але звуку не було. Гість попросив запустити відео ще раз, поки він вислухає ще одне запитання. І коли вже ми почули звук, він попросив зачекати до кінця відповіді. Коли ми почали дивитися сюжет про Гоголя, стало зрозуміло, що завдяки освітленню в залі, ми мало що побачимо. Тоді Парфьонов попросив вимкнути світло. По закінченню ролика світло таки вимкнули. Це Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Соромно.