Знаєтє лі ви, любітєлі хорошої жизні, що нам тепер робити?
...Коли Україна стала знімальним майданчиком для фільму "Український штам: апокаліпсис"...
...Коли кандидати в президенти змагаються за право бути в головній ролі цього фільму (як супергерої чи месії)...
...Коли люди цілий день ходять в масках, які просиріли і віддають їхнім ніздрям усі зібрані мікроби, що тільки можна знайти в повітрі...
...Коли з дверей аптек стирчать довжелезні стрічки черг...
...Коли в метро на тебе витріщається тьотя, яка боїться заразитися...
...Коли всі школи та університети закрилися на три тижні...
...Коли всі концерти, виставки та вистави не відбудуться...

...

Поки
Просто зараз
На телеекранах ваших телевізорів
Ви
Дивитеся
Панічну нісенітницю...

...Ваш улюблений професор (не зважаючи на тритижневі канікули), спокійнесенько, у доброму настрої, розповідає вам, як вижити в цьому абсурді, мої віддані і найкращі студенти.
По-перше, радійте, що у вас канікули. По-друге, завважте, що жоден університет, навіть сотого рівня акредитації (на відміну від мене), не надасть вам можливості навчатися дистанційовано в екстремальних умовах (це все їх моральна застарілість). По-третє, робіть те, що і завжди робили (часник і цибуля, цитрусові та інші вітамінчики). По-четверте, насолодіться сповна абсолютно однорідною френдстрічкою. По-п'яте, будьте щасливі, радійте тому, що ви не повелися на вірус залякування.

Пи. Си. Крик радості.
Пи. Пи. Си. Цей пост - плюсодин. Данина моді та крокування в ногу з часом.
Пи. Пи. Пи. Си. Я також вислухаю усі ваші запитання, зауваження (ха-ха) та думки в коментарях.

Ми з нею порадились і вирішили, що більше не будемо так робити. Ну його до біса!
( Довгий занудний пост особистого характеру )

9/100 - Я вже перемогла в грі 100 днів 100 постів :)

Вперше в житті розмови уві сні по телефону були настільки реальними і керованими.
Мораль така: коли телефонний дзвінок перериває фазу швидкого сну, від мене можна наслухатися всіляких неймовірностей і асоціацій, зліплених докупи в єдину ідеальну синтаксичну форму.

3/100

Дали нашій групі завдання: зробити книжку про голодомор. Хотіли ми того чи не хотіли, ми її робили:
◘ збирали статті (де мали виразити авторське "я");
◘ облажалися з художником (на мене й досі ображатимуться, що я не втулила в книжку руку з дегенеративними трьома пальцями, зернами-краплинами чи хатою, зображеною без жодного натяку на перспективу та пропорції - всього два малюнки на папірці);
◘ і вже на фінальному етапі верстки виявляється, що 5 з 16 робіт - чистої води плагіат (в тому числі і стаття дєвучки, що звинувачувала мене в нелюдяному ставленні до художника - дизайнера-першокурсниці, яку чомусь величали "дитиною");
◘ а ще дві роботи - просто сміхотворні (уявіть собі 1933 рік, коли в сільських магазинах полиці прогинаються під вагою продуктів, а у дітей нема грошей, щоб їх купити тощо).

Народ на третьому курсі ВСР навіть не відучився ставити абзаци пробілами. Та що там, вони ще й додаткових пробілів десь натулять. Про читання власних опусів ми навіть подумати не могли, а ККД знаходження помилок = 4 %. Але найцікавіше вийшло з авторським "Я". Коротше, чекайте нове покоління професіоналів видавничої справи.

Пи. Си. Книжка вийшла хороша, якщо її не читати.

Відео нагадує сесію і минулий тиждень:

(Вичепила у dread_deimos)

Почув про розпуск свинарника. Посміявся. Поплакав. Посміявся. Поплакав. Посміявся. Поплакав. Пішов шукати пилочку для нігтів. Пилочку не знайшов. Знайшов безсмертний шедевр - свідчення того, що майбутнє української журналістики закінчилося вчора. Посміявся. Поплакав. Пилочка знайшлася. Шедевр до вашої уваги:
( Клікайте, не бійтесі )
Пи. Си. Лише нажиматєлі кнопочок врятують світ. Ура! (тричі)
Пи. Пи. Си. Сьогодні день типографічного екстазу!!!
Пи. Пи. Пи. Си. Ента всьо кряти, чусьтвую!
Пи. Пи. Пи. Пи. Си. Побутує думка, що закохані ігуани - то галюцинації.
Пи. Пи. Пи. Пи. Пи. Си. Якщо до вас прийшла крейзі бджілка, ви від неї так просто не відморозитеся!

Я щойно хотіла заварити міцного чаю на дні перевернутої чашки. Такого ще не було.
Страшенно хочу спати.

Далі буде шматок незв'язного тексту.
Преса України - старе (ще радянське), але колоритне місце, трохи нагадує ЧАЕС, - лабіринт Мінотавра, біля якого неподалік стоїть зо двадцять кіосків, - і всі газетні (крім Форнетті та булочної).
Я б написала іще, але мозок періодично впадає у сплячку і перестає думати. Одним словом, "щосьтаке".

Я ходжу в інститут. Загалом щоб отримати щось корисне та позитивне. Щоб те, що мене цікавить, приносило задоволення, а не відчуття заколупливого обов'язку. Близько половини моїх одногрупників ходять в інститут, щоб отримати якісь срані бали. Заради сраних балів вони ладні забути про повагу до колег. А навіщо спілкуватися, висловлювати точку зору, якщо треба тараторячи прочитати якийсь уривок нікому непотрібного тексту і отримати бал?

Увага, питання:
Навіщо козі баян?

Найшедевральніше оголошення. Електричка, людей багато, крізь сумки і візки пробираються вагонні продавці різних суперових і необхідних речей, кричать, пропонують прищепки, кришки для консервації, кросворди, вафлі, йомайо (це, як виявилося, цукерка), ручки...
Приз за найкращу пропозицію отримує жіночка, що запропонувала (дослівно) "журнал дєцкій майо здаров'є різінавая пірчатка". Так і хочеться по-людськи сформулювати: Дитячий журнал "Моє здоров'я" і гумова рукавичка в комплекті: досліди себе сам!

Пішла спати о другій, опів на третю ми з мамою вже пили чай... Потім безуспішні намагання навести порядок серед купи непотрібної інформації на комп'ютері. Виявляється, щоб видалити все непотрібне, треба разів зо 20 передивитися весь вміст папки. Потім пошук фільмів. Потім нетривале копирсання в трьох тисячах непосортованих пазлів. Потім я почала шукати музічку. Якого біса? Ну щоб послухати. О майн гот, завтра ж рано вставати... О першій.
Лишила татові записку: "Тату, їжа в холодильнику, мама на подвигах, Таня в глибокому студентському сні. Розбуди о першій". Залишилося швиденько прикинутися рибою.
Я риба.

Мене довго переслідувало якесь химерне відчуття пустоти, муза повернулася до мене найкрасивішою своєю частиною спини, настала доба абсолютної тиші... І раптом... Грім... Блискавки... Зламане дерево впало на клавіатуру... Почалася страшенна злива. І тут вибіг зелений опосум... Він тримав у руцях куряче яйце... І раптом те яйце вирвалося з опосумових лапок, підбігло до мене і вціпилося своїми іклами мені в руку!!! Далі було багато крові. Великий палець правої руки таки був врятований. Яйце не постраждало, а просто перейшло з одного виду енергії в інший (зі стану вареного в круту - в олів'ю).
Пи. Си. З Різдвом Христовим усіх!

Зі сподіванням на безшумні доброякісні зміни, щиро ваша, Зміюка

Вранці наштовхнулася на музу, яка мирно хропіла під диваном... Муза розплющила очі, солодко потягнулася і почала до мене загравати... А я їй: "Всьо, падруга, ти мені ізмінила, я ображена. Поки гріхи свої не замолиш, житимеш з дев'ятнадцятьма коматозними равликами в коробці". Муза зважила всі обставини свого важкого злочину і взялася за переосмислення сенсу всього життя. Тим часом я повернулася до неробства і блаженства від свідомого недосипання.
Натомість з'явилася ще одна цікава штука:



Ця зараза не втомлюється ні на хвилину і набридає мені безперестанно.

Лібка дузє любила подолозювати... Вона їздила багато і свидко лізними видами тланспольту... Одного ласю Лібка зюпинилася в готелі... В готелі цюдового міста... Фона вийсьля на палькон свого номелу, злобила потягуськи, але необацьно... І фпаля фнизь... Доухо вона летіля... Її політ закінциуся пелед пелсим повелхом... От така тласьна істолія пло летюцю лібу... Будьте обелезьними, колі їдете кудися... Не повтоліть сумну істолію Лібки...
Мої одногрупники не володіють власними бажаннями... Тому так, як Лібка, вони не ризикуватимуть...

Хай живе звичка не спати до ранку і постити в жиже... Постійно... Про все... Переважно ні про що... Я ударніца інтернетного труда!..

Чашечку, з якої мене пригощають чаєм, звуть Костянтином Геннадійовичем... Дуже приємно!)

Уламки уречевленого хаосу
З товстим нальотом поверховості
Епістолярний чинять безлад...
Відкриваю інші двері...
...Інші двері
...в інший хаос
...з іншим часом
...з іншим складом повітря...

Пояснюю: щойно ви, мої шановні френди, стали свідками чергового нападу дурні... Зяблики зелені, треба з цим закруглятися...

Читала новини... Вивляється, трапляються і страшно-смішні речі... Причому буквально страшно-смішні!)
Виявляється, сьогодні 45-річний Джон Роберт Паттерсон, мешканець Сіднея, керуючи раритетним танком, зруйнував шість веж мобільного зв’язку та одну електричну підстанцію. Поліція, звісно, заарештувала водія екстравагантного авто, але вже після жалюгідних півторагодинних спроб зупинити махіну з білою п'ятикутною зіркою (розпізнавальним знаком американської армії) на борту... У результаті, мотор танку заглух, коли абарігєн під'їхав до чергової вежі мобільного зв'язку із святою місією її протаранити...
Дяді поліціянти кажуть, що пан веселий водій, імовірно, не обійшовся без наркотиків. Пан абарігєн поводив себе з дядями поліціянтами не дуже файно, і навіть знахабніло... У нього знайшли ще не вжиту порцію наркоти і висунули нехіле обвинувачення...

Бажаємо пану абарігєну чудового настрою по просвітленню задурманеного розуму!)

[Текст вирізаний через критичну надлишковість неактуальної інформації... Було багато буков...]
Хочеться кричати!!!