Знаєтє лі ви, любітєлі хорошої жизні, що нам тепер робити?
...Коли Україна стала знімальним майданчиком для фільму "Український штам: апокаліпсис"...
...Коли кандидати в президенти змагаються за право бути в головній ролі цього фільму (як супергерої чи месії)...
...Коли люди цілий день ходять в масках, які просиріли і віддають їхнім ніздрям усі зібрані мікроби, що тільки можна знайти в повітрі...
...Коли з дверей аптек стирчать довжелезні стрічки черг...
...Коли в метро на тебе витріщається тьотя, яка боїться заразитися...
...Коли всі школи та університети закрилися на три тижні...
...Коли всі концерти, виставки та вистави не відбудуться...

...

Поки
Просто зараз
На телеекранах ваших телевізорів
Ви
Дивитеся
Панічну нісенітницю...

...Ваш улюблений професор (не зважаючи на тритижневі канікули), спокійнесенько, у доброму настрої, розповідає вам, як вижити в цьому абсурді, мої віддані і найкращі студенти.
По-перше, радійте, що у вас канікули. По-друге, завважте, що жоден університет, навіть сотого рівня акредитації (на відміну від мене), не надасть вам можливості навчатися дистанційовано в екстремальних умовах (це все їх моральна застарілість). По-третє, робіть те, що і завжди робили (часник і цибуля, цитрусові та інші вітамінчики). По-четверте, насолодіться сповна абсолютно однорідною френдстрічкою. По-п'яте, будьте щасливі, радійте тому, що ви не повелися на вірус залякування.

Пи. Си. Крик радості.
Пи. Пи. Си. Цей пост - плюсодин. Данина моді та крокування в ногу з часом.
Пи. Пи. Пи. Си. Я також вислухаю усі ваші запитання, зауваження (ха-ха) та думки в коментарях.

Рано чи пізно я завжди повертаюся до мого жж. Навіть коли земля тікає з-під ніг.
17 жовтня стало плавучим острівком земної тверді. mors_immortalis змінила прізвище, хі-хі :) І з цього приводу молодятам мої найкращі побажання. Два дні свята, а потім повернення в будні:

Пост, що містить нервовий сміх, переданий плутаною мовою, з купою опечаток. Істерична розповідь про якісь нікому не цікаві дрібниці зі згадкою про кротів. Видалені під час вимушеного чаювання слова-вигуки з великою кількістю знаків. Релакс наприкінці посту.

Акція "Сто днів - сто записів" триває. Просто у мене стався черговий відгул від жж. Іноді шоколад теж набридає (о, не звертайте уваги на ці кащунственні слова!).
Чим далі вчуся, тим менше працюю, і тим кращі в мене оцінки. Залікова сесія протікає стрьомно і нестримно (алітерація, бггг), ми потихеньку злітаємо з котушок і вбиваємо свої кволі нервові клітини об жосске недосипання. Пиво розвозить невиспаний організм - і сесія протікає ще нестримніше. Майн гот, коли я востаннє писала про сесію?
Останнім часом я заспокоюю людей. Люди полегшено усміхаються.
Приводом до створення цього поста послужили дві причини:
1. Я сиджу і дивлюся на ножиці, клей, кіпу журналів, і на деформований від безкінечного вклеювання всякої біліберди зошит. Я не можу себе змусити займатися знову цими дурницями. Ні, це не урок образотворчого мистецтва у школі, це практична стилістика сучасної української мови. Я вишу в травіані і досягну там немалих успіхів - усе через що - через прокрастинацію (sakhno_ju викладала якось однойменний мультик Джонні Келлі): Прокрастинація, це коли ви 30 хвилин обираєте ручку, а потім ще 10 хвилин її розписуєте.
2. Скориставшись небажанням різати і клеїти, хочу показати вам перший номер езіну "Експериментальне видання імені Швайпольта Фіоля". Ми його створили в рамках факультативу і, можливо, вперше вийшли за межі стереотипів щодо студентських видань.


8/100

Вперше в житті розмови уві сні по телефону були настільки реальними і керованими.
Мораль така: коли телефонний дзвінок перериває фазу швидкого сну, від мене можна наслухатися всіляких неймовірностей і асоціацій, зліплених докупи в єдину ідеальну синтаксичну форму.

3/100

Відео нагадує сесію і минулий тиждень:

(Вичепила у dread_deimos)

Почув про розпуск свинарника. Посміявся. Поплакав. Посміявся. Поплакав. Посміявся. Поплакав. Пішов шукати пилочку для нігтів. Пилочку не знайшов. Знайшов безсмертний шедевр - свідчення того, що майбутнє української журналістики закінчилося вчора. Посміявся. Поплакав. Пилочка знайшлася. Шедевр до вашої уваги:
( Клікайте, не бійтесі )
Пи. Си. Лише нажиматєлі кнопочок врятують світ. Ура! (тричі)
Пи. Пи. Си. Сьогодні день типографічного екстазу!!!
Пи. Пи. Пи. Си. Ента всьо кряти, чусьтвую!
Пи. Пи. Пи. Пи. Си. Побутує думка, що закохані ігуани - то галюцинації.
Пи. Пи. Пи. Пи. Пи. Си. Якщо до вас прийшла крейзі бджілка, ви від неї так просто не відморозитеся!

Всі ми діти цієї планети. Ми ростемо і вдосконалюємося протягом усього життя (хоч людська організма від моменту статевого дозрівання вже починає старіти - зараз не про те).
Більшість із нас пам'ятає свою першу книжку або найяскравішу книжку свого дитинства, яка, можливо, могла вплинути на подальші світоуявлення, характер, стереотипи.
А ще іноді книжки з вашого дитинства шокують або дивують вас, дорослу людину, і ви починаєте аналізувати свою поведінку, вчинки та висновки.
До чого ж я веду?

lit_kid - спільнота, яка повертає у стан дитячої психоделії, яка все життя поряд, але майже завжди лишається непоміченою.
Якщо ви маєте улюблені книжки дитинства з яскравими і вражаючими ілюстраціями, поділіться радістю з іншими!
Спільноту френдити обов'язково! Хай всьо буде чотко!

Сьогодні на українській мові під час диктанту ми стали свідками безпрецедентної події: неочікувано для нас усіх повернулася наша блудна бойова подруга, світоч наших студентських надій, чадо фармацевтичної фантазії нашої любої товаришки - БІЛОЧКА!.. Текст, звісно, підібрали як у старі добрі шкільні часи: з описами природи, дерев, що розмовляють, твердої "ковзкої" трави, птахів, що носяться, як навіжені, серед гілляччя (дуже природна для них поведінка), ну і звісно, про диких і абізбашиних голубів... Так, з подібних шизофренічних творів ми дізнаємося про нелегку долю автора (можливо, в нього була температура, а можливо, щось серйозніше...)
Щоб розібрати мої каракулі (можете спробувати), клікайте на хвотю, нічого якісніше вийти не могло...

Сиджу і фігєю... Клепаю четвертий "Аналіз редагування статті довідкового видання"... Це було цікаво перший раз... Ну другий... Ну це так... Цікаво, знаєте... Тобто невбивчо...
А десятий раз це вже якось не дуже...
Дякуємо Вам, наша люба і шановна, іскрометна і дотепна, артистична пані, за наше щяслівоє та особливо "цікаве" дитинство!

Читала новини... Вивляється, трапляються і страшно-смішні речі... Причому буквально страшно-смішні!)
Виявляється, сьогодні 45-річний Джон Роберт Паттерсон, мешканець Сіднея, керуючи раритетним танком, зруйнував шість веж мобільного зв’язку та одну електричну підстанцію. Поліція, звісно, заарештувала водія екстравагантного авто, але вже після жалюгідних півторагодинних спроб зупинити махіну з білою п'ятикутною зіркою (розпізнавальним знаком американської армії) на борту... У результаті, мотор танку заглух, коли абарігєн під'їхав до чергової вежі мобільного зв'язку із святою місією її протаранити...
Дяді поліціянти кажуть, що пан веселий водій, імовірно, не обійшовся без наркотиків. Пан абарігєн поводив себе з дядями поліціянтами не дуже файно, і навіть знахабніло... У нього знайшли ще не вжиту порцію наркоти і висунули нехіле обвинувачення...

Бажаємо пану абарігєну чудового настрою по просвітленню задурманеного розуму!)

Я чула про Василька Васильціва... Тепер я знаю, що це таке... Співчуття і шок!.. На прикладі пісні "Дякую, Руслано" і ще якоїсь байди про інтернет... Чуваку 19 років, а він вже 157 пісень записав... Його батьки просто заробляють на даунізмі власної дитини... Чи не заробляють... Карочі, піпєц!.. Я сьогодні не засну...