Рано чи пізно я завжди повертаюся до мого жж. Навіть коли земля тікає з-під ніг.
17 жовтня стало плавучим острівком земної тверді. mors_immortalis змінила прізвище, хі-хі :) І з цього приводу молодятам мої найкращі побажання. Два дні свята, а потім повернення в будні:

Одного дня до мене додому завалилися страшні дядьки в кєпках. Вони встановили кондиціонер.

Коли температура в кімнаті сягнула шістнадцяти градусів, я запитав у зайчика:
- Зайчику, тобі не холодно?
- Ні, - сказав зайка і втер чопельки-крижинки.

Записати і запам'ятати: кондиціонери підступні!

Дивні речі кояться. Життя проходить наче у сні, у паралельній реальності, яку хтось створив, і ми вже не можемо вийти за її межі чи обрати нову.
Ми кияни. Ми у центрі, на перетині усіх зв'язків ніби впєрєді планєти всєй. У нас є швидкісний інтернет і нам начхати на ціну за проїзд у маршрутках. Нас задовбали бюрократи, але ми маємо сили до терпіння, щоб на них забити. У інших областях України рівень витрат і доходів нижчий, та і можливості інші. Тим не менш, знаю точно від друзів, щоби назбирати на комп'ютер, мобільний телефон чи дешеве авто, у Стрию, наприклад, треба довго вкалувати на двох неабияких роботах.
Кияни ж розважаються на виборах.
Українська книга - безпомічне, немічне дитя.
Українська преса - одна-дві пристойні газети і кілька хороших журналів, які вже закрили або закриють через "нерентабельність".
Українська культура - комерційний несмак, до того ж не український.
Українська освіта - пародія на неправильно сприйняте явище.
Українська медицина - непрофесійні писарі та незахищені соціально лікарі.
Все це в межах однієї штучно створеної реальності. І жодна з цих проблем не набула потрібної актуальності. Увага громади прикута до політичного цирку. Зі ЗМІ ми дізнаємося про функціонування політикуму, не втомлюючись за ним спостерігати, хоча він вже перетворилося на нескінченний серіал на каналі штибу "Інтер".
Вітчизняну журналістику цікавлять прибуткові і небезглузді публікації, тобто такі, за які можна буде організувати собі хліб із маслом. І це правильно. У межах єдиної реальності.
Можновладці викачують з народу гроші через маніпуляції з доларом, навіть не посоромившись вдруге діяти за одним і тим же сценарієм.
Не перемикайте, лише 20 хвилин реклами.
І знову продовження. Чиясь правда. Хто кого переміг, обігнав у рейтингу, хто кого зрадив і куди зник...
Почуваєшся як у казці. Ніби читаєш книжку, і в цей момент переймаєшся проблемами головних героїв, а про свої не думаєш. Я хотіла б, щоб книжка вже закінчилася.

Цілий день неробства. Я вже не знаю, як іще полінуватися. Вже і в СімСіті4 набавилася, і вишивати почала... Ну це приємна частина поста. Далі про останні будні в інституті.

Завтра екзамен з української. Оцінку знаю наперед. Бісова Бульйонська система і всі, хто до неї причетний. Я ненавиджу їх щиро і сильно.
Люди ближче до сесії стають маразматичними. З ними неприємно спілкуватися. Невже не зрозуміло, що одного разу їх можуть залишити у спокої, на одинці з власною образою, гордістю, зарозумілістю, а ці вже знають що робити - і кісток не залишиться, умовно кажучи.

Найближчим часом - пошук видавництва, якому потрібен молодший редактор, уха-ха!)

Далі про вічне. Україна - країна бездарної реклами. Особливо політичної. Фу! Фугидота!!!

І ще про прекрасне. Ми продовжуємо кампанію "Врятуй звірятко з магазину". ( Знайомтеся )

Вибори мера мене мало зачіпають, бо це всього лише підстава, але. Занесло ж мене на сайт "Український вибір"... Виявилося, що пан Тягнибок пнеться в мери Києва. У рейтингах лідирує наш набожний марсіанин. Кандидати підібрались що треба... Починаючи від євреїв - громадян України, закінчуючи горбалями, доблесними катеринчуками, відважними кличками - так цікаво! Гра у перетягування канату. Тянєм-патянєм, витянуть нє можем.
З рештою, комуняки завжди будуть кричати, що фашисти у власті, а націоналісти будуть воювати (безрезультатно) з євреями і росіянами. Лише ті, хто за власну кишеню, замріяно заспівають жниварських післявиборних пісень.
Український вибір, автори сайту забагато на себе беруть, я не виберу жодного з кандидатів.

У квітні, на уроках фізики Катерина Олександрівна розповідала нам про аварію на ЧАЕС, вона просила нас щось готувати до цього дня, пам'ятати про нього. Мабуть, відтоді у мене з'явилася звичка згадувати про 26 квітня.
Мама розповідала, що їй у дитинстві зрідка снилися сни про ядерну небезпеку, але у сні вона завжди була безпорадна проти загрози. У вісімдесят шостому весь світ виявився безпорадним. Мама сказала, що "на первомай" у Києві не було пташок. Хто міг, той тікав, людей було мало, хоча далеко не всім було куди тікати.
Очевидці, колишні мешканці Прип'яті пригадують власне, покинуте напризволяще, життя, коли приїздять на місце катастрофи. Воно було щасливим, безтурботним, новим і найживішим, а стало суцільним страхіттям. Вже ніхто не турбується про самоселів. Хоча цікаві їздять туди ще, щоб відчути катарсис чи щось гостріше.
Держава діяла проти власного народу. Неприборканий атом діяв також проти. І це не припиняється і донині. Розкрадаються не лише цінні дрібнички з заражених будинків Прип'яті, а й великі суми грошей, які мали б іти на будівництво нового укриття та погребіння палива.
Насправді ж євроремонт, нове авто та найсучасніший комп'ютер не будуть потрібні, якщо ланцюгова реакція раптом розгорнеться до нових масштабів.
Ми пам'ятаємо, проте ми ще не навчилися бачити далі власного носа.
Христос Воскрес!

Я ходжу в інститут. Загалом щоб отримати щось корисне та позитивне. Щоб те, що мене цікавить, приносило задоволення, а не відчуття заколупливого обов'язку. Близько половини моїх одногрупників ходять в інститут, щоб отримати якісь срані бали. Заради сраних балів вони ладні забути про повагу до колег. А навіщо спілкуватися, висловлювати точку зору, якщо треба тараторячи прочитати якийсь уривок нікому непотрібного тексту і отримати бал?

Увага, питання:
Навіщо козі баян?

Найшедевральніше оголошення. Електричка, людей багато, крізь сумки і візки пробираються вагонні продавці різних суперових і необхідних речей, кричать, пропонують прищепки, кришки для консервації, кросворди, вафлі, йомайо (це, як виявилося, цукерка), ручки...
Приз за найкращу пропозицію отримує жіночка, що запропонувала (дослівно) "журнал дєцкій майо здаров'є різінавая пірчатка". Так і хочеться по-людськи сформулювати: Дитячий журнал "Моє здоров'я" і гумова рукавичка в комплекті: досліди себе сам!

Гостросюжетний трагічний роман Емлія Золя "Людина-звір", безперечно, є геніальним. Я під враженням. Довелося навіть трохи відстрочити виконання завдання з текстознавства.

А сьогодні в інституті розповсюджували "Неофіційну газету твого факультету". Що не слово, то трагедія. "Студентські органи виходять з тіні!.." Жахливі статті не першої свіжості, позбавлені проблеми, доцільності та актуальності, верстано, мабуть, у ворді. Я мало в тому шарю, але з погляду читача можу сказати, що краще б вони не розповсюджували цю фукаку і не компроментували себе. Це просто ганьба. Це прикро.

Прочитала 50 постів френдстрічки.
Інше перечитуватиму потім і в індивідуальному порядку.
Оголошую про випоузь у блогосферу з надр ЖЖ-кризи.
Ура, таварісчі.
Окремий привіт карьосьому зяці. Бадрісь! Ми Тебе лю!
Псісосьтраусь і Зелений опосум передають вам усім привіти.
Вони кажуть, шо ви найкращі у світі френди і що вони вас лю і дякують за те, шо ви є.

Пи. Си. Лєро, окстісь же! © Йа
Пи. Пи. Си. Латиниця красивіша за кирилицю.
Пи. Пи. Пи. Си. Ви знаєте журнал пана Паримського? Ні? Ну і фтопку його.

Так, сьогодні вночі мені снився Кучма, який був жінкою, я його бачила в холі нашого інституту, разом з юрбою інших політиків тої ж епохи. Я саме вийшла з аудиторії 103а, а Кучма саме біг в жіночий туалет перевдягати сукню для фотосесії...
Українські політики (як я толерантно їх називаю), є не просто смішними, а напрочуд огидними, і найгірше те, що огида з року в рік не минає, бо одні й ті самі рила б'ються за звання капітана корабля "Україна". Найулюбленішою розвагою українців, яка була їм дозволена керманичами, є вибори, абсолютно легальна гра типу гри нашого дитинства "Бутилачька": а хоч би Льоню (Вітю, Юлю, Нестора - потрібне підкреслити) не довелося цілувати... Ну і ми захоплено граємося в ту бутилочьку, свято віримо у перемогу наших улюбленців такого-то кольору. Всі пророкування страшенного успіху ВО Свободі звелися нанівець - поклонятися пану Олегу ніхто не захотів. Все інше лишилося без змін. Той самий розклад. Магічний результат, який наші високі мужі очікували отримати.
А все тому, що всіх не переробиш. Нізя з поганого життя зробити хороше, нізя виплатити вкрадене Ощадбанком без наслідків, нізя "вибрати" 450 з тих 450-ти, що вже вибрані...
Можна до безпам'ятства любити свою країну, восхваляти її "зелені лани, широкі поля гарячого колосся, волошкове небо", проте варто лише роззути очі, щоб побачити, як насправді все хпаршиво. Зелені лани вже не зелені, с/г при зіставленні з людським станом являє собою каліку, лишилися лише будяки, змілілі річки, жуйки на асфальті, срач у кожному другому під'їзді, 450 поросят у ВРУ і наші улюблені граблі, на які ми кожного разу наступаємо.
Це країна, в якій ви є патріотом (не плутати з іншими термінами), людиною, що любить свою країну, а вас за нашивку тризубу на рюкзаку, берці, україномовний інтерфейс телефону, вишиванку абощо загребуть хлопці з Беркуту.
Вас неодмінно звинуватять у націоналізмі або в тому, що ви скінхед, або в ксенафобії, нацизмі, фашизмі чи шовінізмі, і що найцікавіше - ці всі слова буцімто мають означати одне й те ж поняття... Людоньки, скажіть, навіщо ж їх так багато придумали???
Чому, коли акцію проти капіталізму заборонили, все одно було віддано наказ затримувати будь-яких перехожих, у зовнішньому вигляді яких був хоч натяк на націоналізм?
Українофобія! Якась незрозуміла холєра "моя хата скраю, я нічого не знаю"! Вся ця немічність! Ми не Африка, ми живемо небідно, проте у нас нема почуття власної гідності. Його викорінили, можливо, ми самі. І Кучма в спідниці ввижатиметься ще довго.

Пішла спати о другій, опів на третю ми з мамою вже пили чай... Потім безуспішні намагання навести порядок серед купи непотрібної інформації на комп'ютері. Виявляється, щоб видалити все непотрібне, треба разів зо 20 передивитися весь вміст папки. Потім пошук фільмів. Потім нетривале копирсання в трьох тисячах непосортованих пазлів. Потім я почала шукати музічку. Якого біса? Ну щоб послухати. О майн гот, завтра ж рано вставати... О першій.
Лишила татові записку: "Тату, їжа в холодильнику, мама на подвигах, Таня в глибокому студентському сні. Розбуди о першій". Залишилося швиденько прикинутися рибою.
Я риба.

Це факт: я сплю поперек ліжка, штовхаюся і здираю ковдру з ближнього.
Я егоїстка. І мені добре.
Пи. Си. Я знову читаю френд-стрічку! Ура, таварісчі!!!

Жити треба процесом і заради процесу, бо результат є ще одним процесом. Останні два тижні це був відчасти вимушений процес, залікова сесія, проте це, мабуть, найуспішніша залікова сесія з попередніх. Оцінки несподівані, хоча це навіть не має жодного значення.
Настрій другого вебу вже починає потихеньку повертатися з першим відчуттям спокою. Es ist wunderbar, як не більше. Я в захваті.
Посиденьки по п'ятницях стали доброю традицією, щоправда місце доведеться змінити. В "Битку" відмінили акцію "Щасливий день" (при покупці літра пива ще півлітра на шару), до того ж бармен-даун надто доповнює всю картину.
У мене зібраний пазл на дві тисячі. Вже готується до збірки наступний, на три. serward збирає зараз зображення старовинної географічної карти, пазл розміром в 13224 елементи, 3 метри на 1,65 метра. Я допомагаю і вболіваю!) І веду облік покладених мою власноруч пазлинок.
У мене живе зараз 19 равликів (поки що міцно сплять).
Нарешті я роблю манікюр. Наршеті, я можу читати, коли завгодно. Може, зайнятися ще вишиванням?)
Пи. Си. Та не було у мене фази "Стьоклишко" у п'ятницю!!!

В воде пузырьки,
А в воздухе капли,
Капли падают вниз,
Пузырьки поднимаются вверх,
Злу не хватает добра,
Ложь не может без правды,
Холод хочет тепла,
Тьма стремится на свет -
Равновесия нет...
(Ольга Пулатова)

Приємно те, що не зважаючи на нескінченність буденних клопотів, завжди є приємні спогади, невразливі, і такі, до яких не можна повернутися і перетворити їх на буденність. Мабуть, саме через таку ідеальну їхню властивість в них і не можливо вдихнути реальність. Тим не менше, до них можна звернутися в критичний момент. В момент творчої мілини, в'язкого життєвого болота, банальної прострації. Таке враження, що вони настільки ідеальні, наскільки вічні. І все такі ж незмінні.
Всі люди, є однаково дурними і однаково розумними, але люди бувають красивими і некрасивими. Я зараз не кажу про еталони та змагання з розряду "Хто найкрасивіший".
Не всі приємні спогади є такими. Те, що спричиняє цю пам'ять, має свою мету, призначення і красу. Інші спогади, звичайні повсякденні приємності, якими б щирими вони не були, на жаль, не лишаються вічними, тому що вони є інші. Коли відчуваєш мікроскопічну частку ідеалу, хочеться до нього прагнути, хочеться переймати його призначення, мету і кожну прекрасну рису, проте тебе знову завалює галасом буднів. І опиратися марно.
Тому часом, безперечно, ненадовго, але треба вчитися повертатися до тиші, яка дозволяє зазирнути в той пріоритетний сектор пам'яті, або піти вперед, наближаючись до далеких ідеалів, але просто в інший бік.
Моєю найбільшою помилкою, найбільшою помилкою майже кожної людини, можливо, є те, що кожен з нас визначив заздалегідь свою стелю.

Часу. Сну. Мало. Думок. Роботи. Багато. Занадто. І рано чи пізно. Настане. Момент. Коли. Вже нема сил. І вже є сон. Чай уночі. Кава увесь день. Зайці. Флешки. Дівоча пам'ять. Плани на п'ятницю. Серажим. І знову Серажим. Багато разів. Сон...
Якщо чесно, я так хочу тижневі канікули!
Бо коли так швидко біжиш на місці, земля таки тікає потроху з-під ніг...
Це є той період, коли я читаю, але не коментую, і майже нічого не пишу.
( Апдейт. Флешмоб )

Сьогодні в мого тата був творчий вечір... Було ніби добре, xоча першу частину повністю залажали... Плюс ведуча, що говорить штампами з підручників української літератури в молодшій школі... Ну та то таке... Всі мене дуже хвалили, бо я доня свого тата... Чесно кажучи, було ніяково...
Народна художниця Ніна Божко спершу сердито тицьнула мене пальцем в спину, бо я трохи придусила її пальто, яке висіло в мене на стільці... А потім на фуршеті підійшла до Олесі Білаш і запитала: "А це донька Євгена?" Та відповіла, що так... Божко подивилася на мене, посміхнулася і сказала: "Яка чудова дівчинка. Щастя вам!" Дивує це лицемірство.
У компанії людей дорослих, або навіть і старих, всі спостерігають за поодинокою молоддю і намагаються їх чомусь вчити, нахвалюють одне одного і швидко змітають все зі столів... Коли спілкуєшся з ними більше, спершу вони починають тебе вчити уму-разуму... Потім ще і ще... А потім ти починаєш їх вчити.
По закінченню лекції я відправилася у свою кімнату, зачинилася і засіла за кампутір. Гостя врешті було випхано за двері і він поїхав на вокзал. Потім завалилася сусідка. Схопивши мене за руку, вона почала мені пригадувати щось дуже давнє, і коли я вже розвернулася, щоб знову ізолюватися від прибульців у власній кімнаті, урочисто повідомила мені, що вона знає всі до одного мої бажання... Я лише кинула презирливе "Да ну". Власне, всі задовбали.
Сонце хольосій. Це сімейне. Веркалець жжот, ріспект. Довжик жжот, ще один ріспект. Інші приємні люди втекли раніше.

Я захворіла. FUCK!!! Раптом з'явився час повтикати, пописати в жиже, посьорбати нафтізіну... Коротше кажучи, як бачите, повна дупа романтика...
До речі, я помітила, що я випрацювала такий собі аутпост фаєрвол: коли я йду станцією метро Палац Спорту, я тої реклами не помічаю і вона мене не бентежить. Проте нещодавно система дала збій - я зрозуміла, що то за реклама. Рекламується магазин "Велика кишеня", а саме низькі ціни на окремі продукти. Реклама за зразком передвиборчої на кшталт: "Найнижчі ціни встановлено" і напис у вигляді печатки нижче: "Виконано" (як у знавця Булгаківського творчого доробку Черновецького), також там були реклами за зразком агітації Тимошенко, Ющенка, Литвина. Що й казати! Найкреативніша реклама звучить так: "Країні потрібен Kleenex!" - ось він, лейтмотив політики і реклами разом узятих.
Пи. Си. Нам потрібен Клінекс. Що ж, невсеремось!
Пи. Пи. Си. Знаєте, дедалі більше переконуюся в тому, що над нашим поколінням ставлять якийсь жахливий експеримент, щоб одебілити країну. Дебілізм усюди. Хоча всі вдають із себе дуже розумних. Як казав колись якийсь англійський мореплавець: "Water, water everywhere. And there is any drop to drink".
Пи. Пи. Пи. Си. Я страшно розчарована своїми перспективами з практикуму. Вумні люди вже все придумали, хоча реально в них нічого нема. Отже. Тема номера журналу: любов(!) - тут слід розуміти любов до професії, так воно і розуміється, звісно, бо ніяк по-іншому розумітися не може, так сказали Їхня високість. Бугога! Вперед за кріатіффом...
Пи. Пи. Пи. Пи. Си. Шукаю спонсора для фінансування скромного видання "Світ комунікації", на звороті якого вмістимо величезну рекламу спонсора... Хі-хі!)))
Пи. Пи. Пи. Пи. Пи. Си. В мене фантастично виходять носові фонеми. Головне не захоплюватися цим, шоп не задихнутисянах...

Флюгери урочисто сповістили: "завтра сьогодні сніг". Але вже цього зимного вечора я відчула буденну спеку наступних тижнів. Хочеться один чи два дні відпочинку. Не такого, щоб захотілося повернутися до звичного розпорядку, а в такій мірі спокійного і в такій мірі хвилюючого, щоб було приємно повертатися до Понеділка, Вівторка, Середи, Четверга та П'ятниці (розташовані в порядку спадання, за зростом; відповідно найдовший - понеділок). Дивно, раніше і дня не було, щоб я не перевірила пошту, а тепер вже 4 суботу я на пошту не заповзаю, а навіть якщо і заповзаю, то аналізую її вміст лише зовні.
Це перехід у глибоку осінь, точно пам'ятаю цей настрій: такий самий був минулого року... Але тоді все було інакше - поверхом нижче, імовірно. І тепер я, як нахабна сусідка, що мешкає поверхом вище, затопила своїх сусідів знизу... Ну дивно, як же це так вийшло... Я ж зовсім не навмисне... Я давно не змінювала аватарок... У мене занедбані всі контакт-лісти, невпорядковані, неповні, часткові, фрагментарні... Такий і настрій глибокої осені: фрагментарний...
Давайте зберемо пазли!.. Головне, не тягнути кота за хвіст...
Моєму ЖЖ скоро рік... Скоро буде просто рік... Рік з моменту, коли люди почали жити.
Мені більше не приходять вірші... Така собі глибокоосіння поетична криза... Може, і на краще... Треба, мабуть, переходити на прозу, хоча її незручно записувати до блокнотика. Хоча нещодавно мою прозу охрестили білим віршем... Хоч убийте, я не розумію, чим проза відрізняється від верлібрів та білих віршів... Я можу поділити думку на рядки, але хто сказав, що це вірш?..
Зима знов нагадує про себе, як завжди, в таку осінь. Спочатку замерзають руки, потім ноги... Потім тремтіння... Довге очікування тепла під ковдрою та намагання заснути... А потім книжка, музика і вранішній холод. І, здається, це саме такі апартаменти поверхом вище, які я хотіла...

Каюсь, що давно не писала... Останнім часом зайнятість змінюється завтиком... Із суттєвого на цю годину скажу, що активісти з ВиСиРи, які таки взялися за жиже і розкусили його принади, гідні найвищих нагород і почестей: рібята, ви малацци!.. Я за вас щиро радію... *сльози, соплі, хустинки, жилєтки...* Так, про що це я... А! От хотіла щойно повзти в ліжко... І тут мене біс смикнув пошту подивитися... Ну це як завжди... Тирнет - це зло... Хоча нема чого жалкувати - в жиже я хотіла заповзти в першу чергу...
Цієї п'ятниці зустріч буде. До уваги всіх!.. Хто хоче, приходьте на сьому до фунікулера (внизу, станція метро "Поштова площа"). З собою беріть оптимізм, креатив і вірші-прозу-улюблені-можна_свої. Далі...
Останнім часом стала менше запізнюватися, особливо на пари... Мені так здається, принаймні, а іноді, взагалі на 5-10 хвилин раніше приповзати... Це дуже дивно... Я навіть їду до інституту в маршрутці, не поспішаючи, спокійно, з музічкою та книжечкою... Ще якось краще стало!.. От!.. Цього навчального року, я ще не писала це в жиже: другий курс - набагато-набагато кращий від першого...
Це був підсумок за прогуляний не в жиже час...
Пи. Си. Ви знаєте, що ВиСиРи - найкраща у світі спеціальність?
Пи. Пи. Си. Батьки протестують проти мишок у домі... Хник... Я хочу купити мишенятко...
Пи. Пи. Пи. Си. Доведецця купувати рибок... Накуплю багато рибок і буду розводити, годувати раз на день, угу, хтось сумнівається в моєму вмінні доглядати за рибкою? Я вже мала таку практику протягом 3-х тижнів (рибка Олєжка)...
Ой, ла...
Пи. Пи. Пи. Пи. Си. Чим би то його ото зайнятися... Спати вже перехотілося...

Дуже довгого поста не писатиму, просто хочу вам повідомити, любі мої френди, шо мені карашьо!.. У загальному мені карашьо і ще краще... Я думаю про привабливість та всемогутність жиже стабільно і постійно, але іноді не вистачає снаги залізти сюди і начитатися/напоститися/накоментитися... Навіть якшо начитатися виходить, то накоментитися не завжди, але то не біда. З каментами я ще даганюсь.

Прекрасно геть усьо!
Вибори закінчилися (і поки бюлетені ще тільки обробляються у ЦВК, я щиро бажаю всім кандидатам в депутати незабутнього відпочинку на островах Бермудського трикутника, або в Гренландії серед вічної заметілі та білих голодних мішаньок, або серед скажених розлючених пінгвінів Антарктики, або серед тихоокеанських акул чи касаток, або в товаристві Псісосьтрауся і те де.)

Мені таки вдалося стати терористом!.. Мій перший терористичний досвід утримання заручника тривав три дні! Уля-а-а-а-а! Я не вірю свому щастю!

У мене новий друх: дерево Гільгамєш (або Гіля), карликове, себто бонсай:



Кому не байдужа доля деревця, нагадуйте мені час від часу його поливати...
Ну так ніби все... Поповзу в інститут... Надія на те, що хоч цей понеділок буде не такий нудний, вмирає останньою. В цьому семестрі є один паршивий день - понеділок. Прарвьомся!