Рано чи пізно я завжди повертаюся до мого жж. Навіть коли земля тікає з-під ніг.
17 жовтня стало плавучим острівком земної тверді. mors_immortalis змінила прізвище, хі-хі :) І з цього приводу молодятам мої найкращі побажання. Два дні свята, а потім повернення в будні:

Ось вона, віра у певний стан речей... Вона така ж, якою була вчора, і позавчора, і рік тому, її цілком можна усвідомити, проте вона зазнає змін. Раптом ти помічаєш, що навколо тебе не люди, а риби. Вони дивляться. Вони мовчать. Дехто кліпає. Вони переважно всі холоднокровні. Ну а я теж у цьому акваріумі, і вода виштовхує мене на поверхню, але не надто сильно, тому я вишу десь посередині наявного об'єму води, і до мене липнуть перелякані очі риб. Вони сіпаються, вони завжди відкриті. Тому, певно, вони не мертві, ну але й не дуже живі.
Серед цієї перенаселеної рибами тиші хочеться кричати і викидати рибу з води. Цілком природно, що вона має після такого інциденту еволюціонувати в якесь членистоноге звірятко, в мавпочку, австралопітека, гомо еректуса, а потім в гомо сапіенса. Але Хтось з надлишком добра (це приклад ведмежої послуги) повертає рибу додому - у воду. Опісля можна припустити, що ця риба не повернулася додому, а зайшла в гості. Тоді вона, вважайте, втратила свій дім. Риба-бомж все одно сама по собі не зникне і не переродиться, тому вона лишається у воді так, що я її знову бачу, і у мене виникає переповнююче почуття нетерпимости, адже ми з рибою-бомжем в такому собі буфері сидимо, разом. І наші віри у певний стан речей кардинально відрізняються.

Ми з нею порадились і вирішили, що більше не будемо так робити. Ну його до біса!
( Довгий занудний пост особистого характеру )

9/100 - Я вже перемогла в грі 100 днів 100 постів :)

Вперше в житті розмови уві сні по телефону були настільки реальними і керованими.
Мораль така: коли телефонний дзвінок перериває фазу швидкого сну, від мене можна наслухатися всіляких неймовірностей і асоціацій, зліплених докупи в єдину ідеальну синтаксичну форму.

3/100

Знаєтє лі ви, мої дорогесенькі любителі хорошої жизні, останні новини? Звісно, не знаєте! Але я, добрий професор, не залишу вас у невіданні. Товаріщі!!! Букафкі поневолили нас. Віднині вони правлять світом, принесені на багнетах шальоних катапасьок...
Великий пророк, типограф, вчитель, письменник і дизайнер книг Ян Чихольд писав:

В типографском шедевре почерк художника кажется как бы стертым. То, что иные превозносят как индивидуальный стиль, есть малые, ничтожные, порой даже вредные черты, часто выдаваемые за новаторство, как, например, использование лишь одного определенного вида шрифта, будь то гротесковые шрифты, или странные шрифтовые формы XIX столетия, или пристрастие к определенным смесям шрифтов, или использование мнимо смелых правил, как, скажем, применение лишь одного кегля во всей, даже сложной, работе и т. п. Индивидуальное типографское искусство — это ошибочное искусство. Только начинающие и неумные люди могут идти по такому пути.

<...>

Полиграфическое исполнение решительно отстает. Его бесформенность разрушает все зачатки хорошего вкуса, серьезно препятствует его формированию. Так как многие люди из лености ума больше читают газеты, чем книги, то не удивительно, что они плохо воспринимают оформление прочей типографской продукции, включая и книги. Да и откуда наборщику, если он больше читает газеты, чем что-либо иное, получить знания о хорошем типографском вкусе? И как привыкают к плохой еде, когда не имеют лучшей, а потому и бывают лишены возможности для сравнения, так и многие из теперешних читателей привыкли к некрасивым изданиям, потому что они читают больше газеты, нежели книги, и тем самым убивают, как об этом справедливо сами говорят, свое свободное время. Они не знакомы с лучшим оформлением, а потому не могут и предъявлять к нему более высоких требований. У других не достает голоса, так как и они не могут сказать, как сделать лучше.

<...>

Даже в учебниках не следует злоупотреблять курсивом или капителью для акцентирования внимания на ключевых выражениях в тексте, то есть для достижения большей наглядности. (В тех случаях, когда крайне необходимо подчеркнуть то или иное положение или слово, перед ним можно поставить жирную звездочку.) Собственно говоря, курсив и капитель вообще служат не для акцентирования, а скорее для внесения большей ясности и дифференциации. «Рубрикация» разбивка текста на рубрики — осуществляется посредством различного рода заголовков или фонариков. С помощью абзаца одна мысль отделяется от другой. И лишь в очень редких случаях, в порядке исключения, наиболее важное слово или фраза могут набираться курсивом. Слово — вот мерило таланта автора. Писательское мастерство, в частности, в том и состоит, чтобы посредством правильного расположения слова в предложении придать ему должное звучание. В отдельных газетах части фраз или целые фразы набирают жирным вариантом шрифта; выделение почти всех слов отнюдь не помогает читателю понять смысл текста. Скорее он может подумать, что его считают слабоумным. Другая крайность, когда набор всего текста осуществляется одним-единственным кеглем и без курсива, свидетельствует о полном неуважении к читателю. Это намного хуже, чем использование слишком большого количества шрифтов.

Бідолашний Ян Чихольд перевертається в труні від думки про те, як стражденні понівечені і занедбані дорогесенькі букафкі (мая прєлєсть) захоплюють владу над хворобливо зеленою планетою у свої руки. Він попереджав, але його не послухали. От і маємо на сьогодні ще одну трагедію, крім всенародного жлобства і продавання за гречку. Амінь.

2/100

Відео нагадує сесію і минулий тиждень:

(Вичепила у dread_deimos)

Тим часом як пів-Києва преспокійно їздить на велосипеді, я тільки вчуся. Мені на велосипед треба чіпляти букву "У", бо люди, що йдуть на зустріч мому руху, впевнені, що я, натурально, зараз легко попетляю між ними, нікого не зачепивши. Але ж яких зусиль то мені варте! Я тільки й думаю, щоб не влипнути в когось з лисяпетиком. Особливо після випадку на Московському мосту.
Я їхала собі, аж поки не помітила, що мене невідворотно зносить направо, на паркан. Я вирішила виправити ситуацію, але невдало, раптом з-під мосту виріс стовп (пофарбований сірою фарбою ліхтар). Оскільки фарба на ньому була трохи недбало наквецяна, після афігітєльного шмяку головою об стовп, у мене на обличчі, крім не дуже помітних поки що синяків, лишилася трохи більш помітна подряпина.
Хроніка: їду, поворот, стовп, шмяк, зображення відсутнє, Вова мну підвів із землі, перша моя думка: "Ухти!", (з'явилося зображення), лисяпетик теж підняли і урочисто повернули мені (лапочка без жодної подряпини!).
Пи. Си. Здуріти, я Шумахір!

Це найжалюгідніше літо-вакуум. Не пам'ятаю, коли востаннє таке зі мною траплялося, але факт є факт: цьогоріч три місяці поспіль я запікаюся в 16-типоверхівці на Оболоні.
Влітку не пишеться - надто в ЖЖ. Френдстрічка оновлюється дуже повільно. Я навіть вже осінь хочу. Хоча до початку осені треба ще купу всого встигнути.
Я вчуся не боятися їздити на лисапетику (я супір-мега-шумахір-лисяпедисьт, щоб ви й не сумнівалисі - ціною зламаного нігтя, а жаль його, довгий був, а тепер манікюрна гармонія ненадовго порушена).

Цілий день неробства. Я вже не знаю, як іще полінуватися. Вже і в СімСіті4 набавилася, і вишивати почала... Ну це приємна частина поста. Далі про останні будні в інституті.

Завтра екзамен з української. Оцінку знаю наперед. Бісова Бульйонська система і всі, хто до неї причетний. Я ненавиджу їх щиро і сильно.
Люди ближче до сесії стають маразматичними. З ними неприємно спілкуватися. Невже не зрозуміло, що одного разу їх можуть залишити у спокої, на одинці з власною образою, гордістю, зарозумілістю, а ці вже знають що робити - і кісток не залишиться, умовно кажучи.

Найближчим часом - пошук видавництва, якому потрібен молодший редактор, уха-ха!)

Далі про вічне. Україна - країна бездарної реклами. Особливо політичної. Фу! Фугидота!!!

І ще про прекрасне. Ми продовжуємо кампанію "Врятуй звірятко з магазину". ( Знайомтеся )

Я щойно хотіла заварити міцного чаю на дні перевернутої чашки. Такого ще не було.
Страшенно хочу спати.

Сьогодні вимушений вихідний. Я застудилася, мабуть, після зливи в суботу. Одним каменем з душі менше - я доробила ту бісову книжку з першого курсу... Колєги - плачте, ми всі цього давно чекали, бугога!)

Примітка! Якщо цей пост таки читає хтось із одногрупників - прошу в камєнти, приз - барбариска! (Ухаха! ЖЖ ніхто з них не читає, швидше за все).

Не могла ніяк дорватися до блогу через всякі модулі і бла-бла-бла.

Пи. Си. Хтось забув у мене вдома браслетика...
Пи. Пи. Си. Я його візьму в "заручники".
Пи. Пи. Пи. Си. Фотозвіт незабаром.
Пи. Пи. Пи. Пи. Си. Викуп космічних масштабів.
Пи. Пи. Пи. Пи. Пи. Си. Подробиці в асьці.

Отже, ніч була чудова. За виконанням завдання з текстознавства. Ранок - не менш чудовий. Якщо не хотітиметься сьогодні спати, то день і вечір теж будуть чудові. Життя прекрасне. Весна прийшла!.. Лишилося знайти себе, як сказала Людмилка, або попросити, щоб знайшли.

Апдейт: Хочеться виспатися кілька днів поспіль. Та і зараз - чим не привід. Всьо. Всім добраніч!

Якщо у мене залишилося 25 хвилин, щоб зробити два завдання по КСС, якого біса я залізла в ЖЖ?
Пи. Си. ТАК НЕ ХОЧЕЦЦЯ!!! ЦЕ ПРОСТО КАПЄДЗ!!!

Прочитала 50 постів френдстрічки.
Інше перечитуватиму потім і в індивідуальному порядку.
Оголошую про випоузь у блогосферу з надр ЖЖ-кризи.
Ура, таварісчі.
Окремий привіт карьосьому зяці. Бадрісь! Ми Тебе лю!
Псісосьтраусь і Зелений опосум передають вам усім привіти.
Вони кажуть, шо ви найкращі у світі френди і що вони вас лю і дякують за те, шо ви є.

Пи. Си. Лєро, окстісь же! © Йа
Пи. Пи. Си. Латиниця красивіша за кирилицю.
Пи. Пи. Пи. Си. Ви знаєте журнал пана Паримського? Ні? Ну і фтопку його.

Мої нерви методично розхитують. Трошечки, зовсім крапельку, набридло.
Уявімо, що велетенська сокира летить над головою ДДВ, вона відсікає рівно 2 куб. мм його мозку. А мені не вистачило двох сраних балів.
Я балбєс. Життя прекрасне!)

Тупняк порадував мене ESC'ом з кризи інтернет-відлюдництва. Одне із задоволень повернулося в сімйу!)


Та, зяк... Це Arch Enemy!)

День почався хірово і рано, о п'ятій ранку, і ще не закінчився, а все якось не по собі. Просто погано. Написала досить вичерпно. Апетит хороший, здоровий блідий колір обличчя, і часом, важко дихати. І з усіх варіантів обробки своїх думок мимоволі обирається найогидніший.

НІЩО
Ми смертельно хворі.
Кожен з нас.
Усі страждаємо постійно
Від найстрашнішої з усіх хвороб.
Так чи інакше,
А симптом красномовного безслів'я
Є у кожного волоцюги
Чи шляхетного пана...
Врешті, не важливо.
Всі біди через те, що люди
Завважали за честь
Віддатися тотально Слову,
Що дуже благородно.
І мало хто вірить у єресь,
Буцімто воно зжирає будь-кого,
Хто продасть йому свою душу.
Точно не відомо, навіщо душа слову,
Проте вже давно з'ясовано,
Чим слово платить за душу -
Станом вічного божевілля,
Від якого ліків ще не винайшли.
Чи можу [я] балансувати між божевіллям
Та Дечим відмінним від нього?
Абстрагуватися від слів...
А точніше
Мати постійний і надійний
Антисловесний прихисток,
Віртуальне бомбосховище абощо.
Кожна фраза з паперу, з вуст
Чи з рідкокристалічного екрану
Є дозованою масою деякого препарату,
Своєрідним [ЛСД],
А все для того,
Щоб абстрагуватися від антисловесних прихистків,
Щоб досягнути ідеального Нічого,
Розвинути його, зміцнити,
І знати, що цей [вірш] - справжнісіньке Ніщо,
Проте велике й норовите.

Часу. Сну. Мало. Думок. Роботи. Багато. Занадто. І рано чи пізно. Настане. Момент. Коли. Вже нема сил. І вже є сон. Чай уночі. Кава увесь день. Зайці. Флешки. Дівоча пам'ять. Плани на п'ятницю. Серажим. І знову Серажим. Багато разів. Сон...
Якщо чесно, я так хочу тижневі канікули!
Бо коли так швидко біжиш на місці, земля таки тікає потроху з-під ніг...
Це є той період, коли я читаю, але не коментую, і майже нічого не пишу.
( Апдейт. Флешмоб )

Сьогодні в мого тата був творчий вечір... Було ніби добре, xоча першу частину повністю залажали... Плюс ведуча, що говорить штампами з підручників української літератури в молодшій школі... Ну та то таке... Всі мене дуже хвалили, бо я доня свого тата... Чесно кажучи, було ніяково...
Народна художниця Ніна Божко спершу сердито тицьнула мене пальцем в спину, бо я трохи придусила її пальто, яке висіло в мене на стільці... А потім на фуршеті підійшла до Олесі Білаш і запитала: "А це донька Євгена?" Та відповіла, що так... Божко подивилася на мене, посміхнулася і сказала: "Яка чудова дівчинка. Щастя вам!" Дивує це лицемірство.
У компанії людей дорослих, або навіть і старих, всі спостерігають за поодинокою молоддю і намагаються їх чомусь вчити, нахвалюють одне одного і швидко змітають все зі столів... Коли спілкуєшся з ними більше, спершу вони починають тебе вчити уму-разуму... Потім ще і ще... А потім ти починаєш їх вчити.
По закінченню лекції я відправилася у свою кімнату, зачинилася і засіла за кампутір. Гостя врешті було випхано за двері і він поїхав на вокзал. Потім завалилася сусідка. Схопивши мене за руку, вона почала мені пригадувати щось дуже давнє, і коли я вже розвернулася, щоб знову ізолюватися від прибульців у власній кімнаті, урочисто повідомила мені, що вона знає всі до одного мої бажання... Я лише кинула презирливе "Да ну". Власне, всі задовбали.
Сонце хольосій. Це сімейне. Веркалець жжот, ріспект. Довжик жжот, ще один ріспект. Інші приємні люди втекли раніше.