Знаєтє лі ви, любітєлі хорошої жизні, що нам тепер робити?
...Коли Україна стала знімальним майданчиком для фільму "Український штам: апокаліпсис"...
...Коли кандидати в президенти змагаються за право бути в головній ролі цього фільму (як супергерої чи месії)...
...Коли люди цілий день ходять в масках, які просиріли і віддають їхнім ніздрям усі зібрані мікроби, що тільки можна знайти в повітрі...
...Коли з дверей аптек стирчать довжелезні стрічки черг...
...Коли в метро на тебе витріщається тьотя, яка боїться заразитися...
...Коли всі школи та університети закрилися на три тижні...
...Коли всі концерти, виставки та вистави не відбудуться...

...

Поки
Просто зараз
На телеекранах ваших телевізорів
Ви
Дивитеся
Панічну нісенітницю...

...Ваш улюблений професор (не зважаючи на тритижневі канікули), спокійнесенько, у доброму настрої, розповідає вам, як вижити в цьому абсурді, мої віддані і найкращі студенти.
По-перше, радійте, що у вас канікули. По-друге, завважте, що жоден університет, навіть сотого рівня акредитації (на відміну від мене), не надасть вам можливості навчатися дистанційовано в екстремальних умовах (це все їх моральна застарілість). По-третє, робіть те, що і завжди робили (часник і цибуля, цитрусові та інші вітамінчики). По-четверте, насолодіться сповна абсолютно однорідною френдстрічкою. По-п'яте, будьте щасливі, радійте тому, що ви не повелися на вірус залякування.

Пи. Си. Крик радості.
Пи. Пи. Си. Цей пост - плюсодин. Данина моді та крокування в ногу з часом.
Пи. Пи. Пи. Си. Я також вислухаю усі ваші запитання, зауваження (ха-ха) та думки в коментарях.

Рано чи пізно я завжди повертаюся до мого жж. Навіть коли земля тікає з-під ніг.
17 жовтня стало плавучим острівком земної тверді. mors_immortalis змінила прізвище, хі-хі :) І з цього приводу молодятам мої найкращі побажання. Два дні свята, а потім повернення в будні:

Коли ви читатимете безперервні повідомлення про тривожні події в Молдові, кащюнствєнний зелений опосюм нахабно вклинить найсвіжішу новину зі світу буковок: знак параграфа (§) - це забутий варіант середньовічного написання букви q.

Сьогодні для нас із serward'ом стартує бізбашиний марафон 100 днів - 100 постів. Не те щоб нам нема що робити, але ж треба якось урізноманітнювати життя.
За час моєї жж-мовчанки я з'їла дві пачки Енергіну, прочитала пару книг за програмою і одну дуже хорошу поза нею, відкрила велосезон, вчинила безлад на десктопі (це як зрив анонімного алкоголіка), коротше як у тому фільмі: "Я - Да-Чувак!"
Питання в тому, хто писатиме пости за ті чотири дні, що ми будемо в горах?

Пи. Си. Віддам у добрі руки двомісячних піщанок (є два хлопчика і дівчинка). Це час акцій: ні дня без ниточки, ні френда без піщанки і те де.

А знаєтє лі ви, ужаваємиє любітєлі хорошої жизні, що під час кризи в країні все йде шкереберть? Держава тепер не видає хворим життєво необхідні дорогі препарати, БЮТ і ПР, народне жлобство, Черновецький, сесія - все на купу і до всього іншого вже з'являються серйозні поривання до утиску свободи слова. Сьогодні у нас лекція світлої пам'яті за Інфостором, з якого бідні студенти могли без проблем скачати, наприклад, восьмий кварк і не платити за нього 799 доларів. Або скачати життєво необхідний фотошоп (о, вже є cs4) і не платити за нього 699 доларів. Я вже мовчу про купу інших програм, фільмів і музики. Бач, знайшли там порно. Що я хочу сказати. Хто шукав, той і знайшов! Піпетки! І сьогодні ми оплакуємо Інфостор. Помітка на полях: "Треба підготувати диверсію з кротами..."
Нічого не маю проти закриття контакту, тупенький ресурс. Але щодо замаху на ЖЖ - таваріщі, це кацапєц, як каже rock_soul_anna. На мою страшенно нескромно високу професорську думку, жж - то святе. Помітка на полях: "Вступаємо в нову фазу крято-апосюмської революції!"
Отак-от, нашу харошу жизнь намагаються зіпсувати. Ми їм не дамо. Я навіть з підпілля буду віщати моїм улюбленим студентам (букви розмазані скупими краплями найгіркіших і найпекучіших сліз).

Довідка:
http://alexeymas.livejournal.com/221655.html
http://alexeymas.livejournal.com/221055.html

Тим часом як пів-Києва преспокійно їздить на велосипеді, я тільки вчуся. Мені на велосипед треба чіпляти букву "У", бо люди, що йдуть на зустріч мому руху, впевнені, що я, натурально, зараз легко попетляю між ними, нікого не зачепивши. Але ж яких зусиль то мені варте! Я тільки й думаю, щоб не влипнути в когось з лисяпетиком. Особливо після випадку на Московському мосту.
Я їхала собі, аж поки не помітила, що мене невідворотно зносить направо, на паркан. Я вирішила виправити ситуацію, але невдало, раптом з-під мосту виріс стовп (пофарбований сірою фарбою ліхтар). Оскільки фарба на ньому була трохи недбало наквецяна, після афігітєльного шмяку головою об стовп, у мене на обличчі, крім не дуже помітних поки що синяків, лишилася трохи більш помітна подряпина.
Хроніка: їду, поворот, стовп, шмяк, зображення відсутнє, Вова мну підвів із землі, перша моя думка: "Ухти!", (з'явилося зображення), лисяпетик теж підняли і урочисто повернули мені (лапочка без жодної подряпини!).
Пи. Си. Здуріти, я Шумахір!

Пішла спати о другій, опів на третю ми з мамою вже пили чай... Потім безуспішні намагання навести порядок серед купи непотрібної інформації на комп'ютері. Виявляється, щоб видалити все непотрібне, треба разів зо 20 передивитися весь вміст папки. Потім пошук фільмів. Потім нетривале копирсання в трьох тисячах непосортованих пазлів. Потім я почала шукати музічку. Якого біса? Ну щоб послухати. О майн гот, завтра ж рано вставати... О першій.
Лишила татові записку: "Тату, їжа в холодильнику, мама на подвигах, Таня в глибокому студентському сні. Розбуди о першій". Залишилося швиденько прикинутися рибою.
Я риба.

Жити треба процесом і заради процесу, бо результат є ще одним процесом. Останні два тижні це був відчасти вимушений процес, залікова сесія, проте це, мабуть, найуспішніша залікова сесія з попередніх. Оцінки несподівані, хоча це навіть не має жодного значення.
Настрій другого вебу вже починає потихеньку повертатися з першим відчуттям спокою. Es ist wunderbar, як не більше. Я в захваті.
Посиденьки по п'ятницях стали доброю традицією, щоправда місце доведеться змінити. В "Битку" відмінили акцію "Щасливий день" (при покупці літра пива ще півлітра на шару), до того ж бармен-даун надто доповнює всю картину.
У мене зібраний пазл на дві тисячі. Вже готується до збірки наступний, на три. serward збирає зараз зображення старовинної географічної карти, пазл розміром в 13224 елементи, 3 метри на 1,65 метра. Я допомагаю і вболіваю!) І веду облік покладених мою власноруч пазлинок.
У мене живе зараз 19 равликів (поки що міцно сплять).
Нарешті я роблю манікюр. Наршеті, я можу читати, коли завгодно. Може, зайнятися ще вишиванням?)
Пи. Си. Та не було у мене фази "Стьоклишко" у п'ятницю!!!

В воде пузырьки,
А в воздухе капли,
Капли падают вниз,
Пузырьки поднимаются вверх,
Злу не хватает добра,
Ложь не может без правды,
Холод хочет тепла,
Тьма стремится на свет -
Равновесия нет...
(Ольга Пулатова)

Сьогодні в мого тата був творчий вечір... Було ніби добре, xоча першу частину повністю залажали... Плюс ведуча, що говорить штампами з підручників української літератури в молодшій школі... Ну та то таке... Всі мене дуже хвалили, бо я доня свого тата... Чесно кажучи, було ніяково...
Народна художниця Ніна Божко спершу сердито тицьнула мене пальцем в спину, бо я трохи придусила її пальто, яке висіло в мене на стільці... А потім на фуршеті підійшла до Олесі Білаш і запитала: "А це донька Євгена?" Та відповіла, що так... Божко подивилася на мене, посміхнулася і сказала: "Яка чудова дівчинка. Щастя вам!" Дивує це лицемірство.
У компанії людей дорослих, або навіть і старих, всі спостерігають за поодинокою молоддю і намагаються їх чомусь вчити, нахвалюють одне одного і швидко змітають все зі столів... Коли спілкуєшся з ними більше, спершу вони починають тебе вчити уму-разуму... Потім ще і ще... А потім ти починаєш їх вчити.
По закінченню лекції я відправилася у свою кімнату, зачинилася і засіла за кампутір. Гостя врешті було випхано за двері і він поїхав на вокзал. Потім завалилася сусідка. Схопивши мене за руку, вона почала мені пригадувати щось дуже давнє, і коли я вже розвернулася, щоб знову ізолюватися від прибульців у власній кімнаті, урочисто повідомила мені, що вона знає всі до одного мої бажання... Я лише кинула презирливе "Да ну". Власне, всі задовбали.
Сонце хольосій. Це сімейне. Веркалець жжот, ріспект. Довжик жжот, ще один ріспект. Інші приємні люди втекли раніше.

Мені мало літер
В прочитаних текстах
Летить думок вихор
В незлічених верстах
В обійми до серця
І кожному в душу
Але розіб'ється -
Уламків не зрушу...

Зовсім випадково я поплутала дні... І цього сонячного ранку виявилося, що не треба нікуди повзти... Залізла в жиже, де давно не була... Вирішила відзначитися... Хоч і з запізненням, але все ж...

Попрощалася з Літклубом... Всмислі з сайтом... Стало нестерпно... Але я б то нізащо і ніколи ні на що не проміняла... Надто багато усього, пов'язаного з сайтом, подарувала мені доля!)) І начхати, що дехто цього ніколи не зрозуміє, бо має інші пріритети...

Життя знову поділене на навчання і "власне життя"... Поза стінами мого любого і безцінного Інституту я живу... А у його стінах наразі страждаю безмежним всепоглинаючим ідіотизмом... Бо мушу... Сподіваюся, це пов'язано з сесією, бо раніше такого не було...

Ще треба сказати про "власне життя"... Мабуть, треба... Але я з цього приводу люблю дипломатично мовчати... Хто не розуміє, про що я - заздріть*!)

( Світлини і не тільки... )

Тепер можна поузьти на подвиги!)

---

* На праваж жарту!))

Я пережила прегалімійший заліковий тиждень... Сьогодні поповзу в інститут дозбирувати останні афтографи... От така я палка фанатка навчання, блін...
Вчора, у переддень мого Дня народження, мене всі нахабно навантажили... З якогось дива я маю займатися версткою і ще бігати по лікарях... Мій вирок: переб'єтеся! (Тим паче, що цих днів у мене практично нема...) От така я зайнята зміюка... Всьо... Повзу рахувати овечок!))
Пи. Си. Обожнюю спеку і Сонечко!))

Нема сил говорити... Є сили лише сичати і кусати!)
Сьогодні у мене забрали рибку (лібку) Олежку (середній рід), яке жило у мене десять днів, і яке я морила голодом (особливий вид риб'ячої дієти). Але воно вночі не матюкалося і дуль не показувало, хоч і вело себе вкрай знервовано. Тому можна зробити висновок, що якби я завела рибку, вона б у мене не здохла... Принаймні у неї був би шанс побити десятиденний рекорд Олежки!)
Нема сил говорити... Є сили лише копі-пастити... ( Моє )

Веселі часи

Веселі, брате, часи настали
Нове майбутнє дарує день!
Чому ж на небі так мало сонця стало,
Чому я далі пишу сумних пісень?

Веселі, брате, часи настали
Ми наближаємось до мети!
Чому ж тоді я шукаю іншу стежку
Чому я далі з ними не хочу йти?

Веселі, брате, часи настали
На грудях світить нам слави знак!
Нам очі ніжно закрили, губи медом змастили,
Душу кинули просто так…

Душа прокинулась, та й питає
Сама у себе - чому одна?
Немає в кого спитати - золото замість тата
Замість мами - глуха стіна.

І тихо, тихо навколо стало…
Кудись поділися голоси…
Часи веселі настали, нас лишилось так мало,
Ну їх, брате, такі часи!

Та нам з тобою своє робити,
Відкрити очі і далі йти!
І зуби сильно стиснувши, маму ніжно любити
Хто ж тоді, як не ми, брати?!

Ну оскільки я обіцяла великий пост про поузіння в гори, то урочисто вам сповіщаю, що у горах ми відзначилися... Літо на час походу десь загуляло, тому сезон, коли відбувалися ці обставини, називається зимосна... Зимосна, тобто вже ніби й не зима, але ще навіть не весна... Все тече, снігу в різних місцях чи по коліно, чи по пояс... То врешті, кому як...

Чим найбільше запам'ятався ландшафт:

мокренькою грязючкою... Її запам'ятав мій ніс, светр, куртка, а надто джинси... Розшифровую: я штабільом впала у грязюку, і мене ще рюкзак ззаду притис...

річечкою Бистрицею... Яка має два рукава... Причому без спеціально вимощеної кладки не переповзається...

схилами, хай їм грець...

слонами, що часто ходять по схилах... (За деякими гіпотезами - то коні...)

колибами, які вже скоро будуть зовсім розібрані і розтрощені туристами-вандалами. Ашоробити?

мамонтами, які надто голосно кричать, співають і хроплять... (Все-таки гіпотеза про слонів більш переконлива...)

відсутністю світла, води та інтернету, як мені і пообіцяли...

легким спуском.

Хочу ще!!!

Солодке - це просто фукака! Але сьогодні мене переклинило... Каюсь... Пила чай з незбираним молоком, якого було, мабуть, троха більше, ніж чаю... Отже, то була згущенка з домішками чаю... І ще каюсь... Я сьогодні з'їла бридкий батончик в шоколаді... "Твікс"... Бє!..

Перший екзамен... Кіко у мене балів з екзаменаційних предметів, я, звісно, не в курсі... Тому несподіваний автомат з українського правопису став досить приємною несподіванкою... Ну та що там того правопису, звісно... Дрібниця, але приємно!)
Потім було святкування... Шампанське у скверику, де так штирно "посЕдів" супірагент Андрій... Вино перед інститутом... Гра "Крокодил" ("Показуха")... Ми вперше зібралися групою за весь семестр... по суті - взагалі вперше...

У синего моря, где желтый песочек,
Приятно порой поваляться часочек...

Думала написати продовження, але продовження вже не в тему...
Ще один день райської насолоди... Ніяких асоціацій з мерзенними батончиками... Завтра перший екзамен... Ну що... Вперед на амбразуру!

Пи. Си. (Видзьобано) "Тут був прахвєсор Псісосьтраусь"

Опанькі... Нарешті у мене знову з'явився інтернет... Безлімітний... Касята... Тому я знову є... Три дні без нету чомусь здалися надто довгими... Мдя... Без цієї світової холєри нікуда...
Я відпочиваю, шо аж дим іде... І боюся, вкручування у будні буде не дуже комфортним... Але мені по цимбалах...
Я знову на пляжі...