Рано чи пізно я завжди повертаюся до мого жж. Навіть коли земля тікає з-під ніг.
17 жовтня стало плавучим острівком земної тверді. mors_immortalis змінила прізвище, хі-хі :) І з цього приводу молодятам мої найкращі побажання. Два дні свята, а потім повернення в будні:

Акція "Сто днів - сто записів" триває. Просто у мене стався черговий відгул від жж. Іноді шоколад теж набридає (о, не звертайте уваги на ці кащунственні слова!).
Чим далі вчуся, тим менше працюю, і тим кращі в мене оцінки. Залікова сесія протікає стрьомно і нестримно (алітерація, бггг), ми потихеньку злітаємо з котушок і вбиваємо свої кволі нервові клітини об жосске недосипання. Пиво розвозить невиспаний організм - і сесія протікає ще нестримніше. Майн гот, коли я востаннє писала про сесію?
Останнім часом я заспокоюю людей. Люди полегшено усміхаються.
Приводом до створення цього поста послужили дві причини:
1. Я сиджу і дивлюся на ножиці, клей, кіпу журналів, і на деформований від безкінечного вклеювання всякої біліберди зошит. Я не можу себе змусити займатися знову цими дурницями. Ні, це не урок образотворчого мистецтва у школі, це практична стилістика сучасної української мови. Я вишу в травіані і досягну там немалих успіхів - усе через що - через прокрастинацію (sakhno_ju викладала якось однойменний мультик Джонні Келлі): Прокрастинація, це коли ви 30 хвилин обираєте ручку, а потім ще 10 хвилин її розписуєте.
2. Скориставшись небажанням різати і клеїти, хочу показати вам перший номер езіну "Експериментальне видання імені Швайпольта Фіоля". Ми його створили в рамках факультативу і, можливо, вперше вийшли за межі стереотипів щодо студентських видань.


8/100

Почув про розпуск свинарника. Посміявся. Поплакав. Посміявся. Поплакав. Посміявся. Поплакав. Пішов шукати пилочку для нігтів. Пилочку не знайшов. Знайшов безсмертний шедевр - свідчення того, що майбутнє української журналістики закінчилося вчора. Посміявся. Поплакав. Пилочка знайшлася. Шедевр до вашої уваги:
( Клікайте, не бійтесі )
Пи. Си. Лише нажиматєлі кнопочок врятують світ. Ура! (тричі)
Пи. Пи. Си. Сьогодні день типографічного екстазу!!!
Пи. Пи. Пи. Си. Ента всьо кряти, чусьтвую!
Пи. Пи. Пи. Пи. Си. Побутує думка, що закохані ігуани - то галюцинації.
Пи. Пи. Пи. Пи. Пи. Си. Якщо до вас прийшла крейзі бджілка, ви від неї так просто не відморозитеся!

Вранці мишача клітка була уражена занепокоєнням і психозом, Ірочка істерично копала, Лєрой патрулював по кутках. І маленький червоний комочок ворушився у тирсовому пагорбі. Раптом до мене прийшло усвідомлення того, що очікуване сталося: в мишачому сімействі поповнення. Поповнення на одне дитинча, яке щасливі батьки тягали по всій клітці, закопували і всіляко намагалися сховати від моїх очей ( своє чадо: )

Уря-а-а-а-а!!! В мене нові друзі!)) Бггг Це подарунок на День народження. Планувалося дегусятко (мишка така), але зірки вибудувалися таким чином (досить неочікуваним чином), що ми купили двох монгольських міні-тушканчиків. Як це не дивно (я просто не чекала від себе такого), це хлопчик і дівчинка. Вони дружать, їдять з однієї тарілки (іноді б'ються за право сидіти в тарілці під час трапези), вивчають свою нову хатинку... ( Ну і ось фотки )

Цілий день неробства. Я вже не знаю, як іще полінуватися. Вже і в СімСіті4 набавилася, і вишивати почала... Ну це приємна частина поста. Далі про останні будні в інституті.

Завтра екзамен з української. Оцінку знаю наперед. Бісова Бульйонська система і всі, хто до неї причетний. Я ненавиджу їх щиро і сильно.
Люди ближче до сесії стають маразматичними. З ними неприємно спілкуватися. Невже не зрозуміло, що одного разу їх можуть залишити у спокої, на одинці з власною образою, гордістю, зарозумілістю, а ці вже знають що робити - і кісток не залишиться, умовно кажучи.

Найближчим часом - пошук видавництва, якому потрібен молодший редактор, уха-ха!)

Далі про вічне. Україна - країна бездарної реклами. Особливо політичної. Фу! Фугидота!!!

І ще про прекрасне. Ми продовжуємо кампанію "Врятуй звірятко з магазину". ( Знайомтеся )

Швидше б уже літо!) За ці дні ми насвяткувалися з приводу татового Дня народження, на який також припав і день народження Лєніна, на жаль, але то таке.
За ці дні ми з Сергійчиком врятували з магазину кота. Тепер у мене з'явився ще один друх, а у мишки із Флоніксом - брат! Ім'я ми ще не придумали. Поки його звуть Черниш:



Равлики махають вам руцьою:

Вони кажуть: "Ми щасливі, щасливі! У нас багато їжі. У нас здоровий спосіб життя". Пунятно?)

Рідний брат мишки, Флонікс Степанович... Степанович - на честь богів нашої кафедри!)

Вранці наштовхнулася на музу, яка мирно хропіла під диваном... Муза розплющила очі, солодко потягнулася і почала до мене загравати... А я їй: "Всьо, падруга, ти мені ізмінила, я ображена. Поки гріхи свої не замолиш, житимеш з дев'ятнадцятьма коматозними равликами в коробці". Муза зважила всі обставини свого важкого злочину і взялася за переосмислення сенсу всього життя. Тим часом я повернулася до неробства і блаженства від свідомого недосипання.
Натомість з'явилася ще одна цікава штука:



Ця зараза не втомлюється ні на хвилину і набридає мені безперестанно.

Часу. Сну. Мало. Думок. Роботи. Багато. Занадто. І рано чи пізно. Настане. Момент. Коли. Вже нема сил. І вже є сон. Чай уночі. Кава увесь день. Зайці. Флешки. Дівоча пам'ять. Плани на п'ятницю. Серажим. І знову Серажим. Багато разів. Сон...
Якщо чесно, я так хочу тижневі канікули!
Бо коли так швидко біжиш на місці, земля таки тікає потроху з-під ніг...
Це є той період, коли я читаю, але не коментую, і майже нічого не пишу.
( Апдейт. Флешмоб )

Сьогодні вперше в житті я вийшла на якісно нову фазу "стьоклишка". Настійльки нову, що вперше в житті я йшла по тротуару, і машина, що їхала повз мене по калюжі і спричинила водоспад, під який я потрапила, не роздратувала мене анітрохи. Більше того, я так досі і не усвідомила сам факт грязьового водоспаду, який прийшовся на мене, мабуть, найбільше з усієї компанії: serward, vilasa, sunnystlouis, sakhno_ju. Бомбєзно ми пива попили...
Далі... Про псіс.



Я цього голуба запамйатала. Він прилітає до кіоску з канцтоварами щодня, коли я йду на пари... Його там підгодовують!)

Далі. Важливе.

Ми йдемо завтра, в суботу, в Антресоль. Це якщо вийти зі станції метро Льва Толстого, піти до товаріща Лєніна, стати до нього обличчям, і піти направо. Хто не полінується, можна також і з Хрещатика. О першій дня чекаємо всіх. Приєднуйтеся!

Я останнім часом часто згадувала білочку... І очевидно, їй стала не до вподоби така увага, і вона вирішила страшно помститися мені... Це мстя невимовної ужасті: шизанутий день... Все настільки тупо, що я німагу... Карочі, не день, а облом...
Скайп-конференція не вдалася, мене ніхто не побачив, хник... На другу пару не встигла, пробки і маразм... На третій парі ковбасило - за інерцією, додому прийшла, забула змінити статус "хочу поспілкуватися" у скайпі, яким я хотіла привернути до себе увагу групи, і мені тепер пишуть якісь мужики.


Ну як же, як він дізнався, що я не переварюю арабів за їх тупу дебільну приставучість???

Ще на виході з інституту дізналася новину:

От такий в нас Інститут видавничої справи та редагування Київського національного університету імені Тараса Шевченка!)) У нас навіть є спеціальність "Журналістика" (трошки там). Адреса інституту - вул. Митрополита Іларіонa, 36/1. Мінятися, так мінятися!)

Сьогодні на українській мові під час диктанту ми стали свідками безпрецедентної події: неочікувано для нас усіх повернулася наша блудна бойова подруга, світоч наших студентських надій, чадо фармацевтичної фантазії нашої любої товаришки - БІЛОЧКА!.. Текст, звісно, підібрали як у старі добрі шкільні часи: з описами природи, дерев, що розмовляють, твердої "ковзкої" трави, птахів, що носяться, як навіжені, серед гілляччя (дуже природна для них поведінка), ну і звісно, про диких і абізбашиних голубів... Так, з подібних шизофренічних творів ми дізнаємося про нелегку долю автора (можливо, в нього була температура, а можливо, щось серйозніше...)
Щоб розібрати мої каракулі (можете спробувати), клікайте на хвотю, нічого якісніше вийти не могло...

Собссна, що ж було в суботу... В суботу було от сьо... Кат буф!)) Під катом фотки... Багато і низької якості, тож пробачайте. Поїхали!

( Ми в прістаніщє панкафф )

Сиджу і фігєю... Клепаю четвертий "Аналіз редагування статті довідкового видання"... Це було цікаво перший раз... Ну другий... Ну це так... Цікаво, знаєте... Тобто невбивчо...
А десятий раз це вже якось не дуже...
Дякуємо Вам, наша люба і шановна, іскрометна і дотепна, артистична пані, за наше щяслівоє та особливо "цікаве" дитинство!

Нічого подібного раніше зі мною не траплялося, подібних вражень не було раніш... Я просто відкрила конверт, а метелик, що лежав у ньому, розгорнув крила і опинився вище рівня наших поглядів... Потім другий... Метелики, що цього ж дня вилізли зі своїх лялечок, занепокоєно пурхали по кімнаті, випробовуючи крильця у першому польоті.
( Фото. Слова зайві. )

Дуже довгого поста не писатиму, просто хочу вам повідомити, любі мої френди, шо мені карашьо!.. У загальному мені карашьо і ще краще... Я думаю про привабливість та всемогутність жиже стабільно і постійно, але іноді не вистачає снаги залізти сюди і начитатися/напоститися/накоментитися... Навіть якшо начитатися виходить, то накоментитися не завжди, але то не біда. З каментами я ще даганюсь.

Прекрасно геть усьо!
Вибори закінчилися (і поки бюлетені ще тільки обробляються у ЦВК, я щиро бажаю всім кандидатам в депутати незабутнього відпочинку на островах Бермудського трикутника, або в Гренландії серед вічної заметілі та білих голодних мішаньок, або серед скажених розлючених пінгвінів Антарктики, або серед тихоокеанських акул чи касаток, або в товаристві Псісосьтрауся і те де.)

Мені таки вдалося стати терористом!.. Мій перший терористичний досвід утримання заручника тривав три дні! Уля-а-а-а-а! Я не вірю свому щастю!

У мене новий друх: дерево Гільгамєш (або Гіля), карликове, себто бонсай:



Кому не байдужа доля деревця, нагадуйте мені час від часу його поливати...
Ну так ніби все... Поповзу в інститут... Надія на те, що хоч цей понеділок буде не такий нудний, вмирає останньою. В цьому семестрі є один паршивий день - понеділок. Прарвьомся!

Це початок чогось нового... Новий відрізок часу... Нове натхнення... І нові сільоночькі!!! Паєхалі! Я вірнулась!
( Хвоті, навіть клікати на них мона... )